Традиційно в травні в Україні та світі святкують День вишиванки. Вишиванки сприймають як символ єднання, солідарності і підтримки. Українську вишивку називають «молитвою без слів», а сорочка вишиванка – є головним оберегом людини.

Українська вишиванка – це те, без чого важко уявити українську культуру, побут і історію... Кольоровими нитками вона вплетена у наші традиції. І найважливіше те, що українська вишиванка, маючи вікову історію, не втратила своєї популярності і до сьогодні. Більше того, нині можна з впевненістю говорити про відродження українських традицій у сучасній інтерпретації.

Українська вишиванка є абсолютно унікальним, автентичним продуктом, який характеризує не лише темперамент нації, але й є її візитівкою. Символічні кольори – червоне і чорне, як у пісні, ними пройнята вся історія нашого народу.

Одним із безумовних феноменів вишиванки є те, що за багатовікову історію свого існування, попри всі історичні події, вона все ж таки зуміла зберегти свій первісний вигляд і пронести його крізь століття.

Споконвіку українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов'язковим правилом, відступати від якого не міг найбідніший селянин: "Хоч латаненька, аби біленька", — каже народне прислів'я у Карпатах.

Сорочки на щодень вишивали скромно і просто. Святкові - більш ретельно, а весільним приділялась особлива увага.

Як би скрутно не жили в різні часи українці у Карпатах, у них не згасав потяг до вишивання. За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання.

Ставлення до сорочки народ відобразив у карпатських приказках і прислів'ях:

* Бідний на сорочку старається, а багатий кожуха цурається.

* Як неділя, то й сорочка біла.

* Нема нічого, крім сорочки, у якій мати народила.

* Своя сорочка ближче до тіла.

Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не "перетягнути" на себе чужої біди, хворіб і не віддати свого здоров'я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу - щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре.

Як вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби нейтралізувала "недобрий" погляд чи "зле" око. Тому й була оберегом людини чи оселі.

У Карпатах було повір'я, що сорочка вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а особливо близьким, рідним: дитині, братові, батькам, чоловікові.

Вишивала сорочку дівчина своєму нареченому, майбутній свекрусі. Дружина вишивала сорочку для чоловіка, сина. Коли чекали когось із далекої дороги - починали вишивати сорочку, шоб та людина швидше повернулася.

За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання.

Ставлення до сорочки народ відобразив у  приказках і прислів'ях:

Хмарин іскрилось волокно,
розчісував вітрець долину,
білила мати полотно,
щоб вишити сорочку сину.
І хоч життя гірчив полин
(нелегкий хліб діставсь селянці),
та матері ввижався син
дорослим вже, у вишиванці.
В. Вихрущ

Я сорочку знайду вишиванку
і надіну, як хлопчик, радий.
По барвінку піду на світанку
молодий, молодий, молодий.

А. Малишко