"ЇЇ ВІРШІ, НАЧЕ ПЕЙЗАЖІ": ЛІНа КОСТЕНКО !

 19 березня зустрічає  Ліна Костенко свою 91 весну. На нинішньому поетичному Олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як, „нерозгадане чудо”, „голос народу”.

Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в родині вчителів у містечку Ржищеві на Київщині. Невдовзі родина переїхала до Києва, де пройшло її дитинство і де закінчила середню школу. Віршувати розпочала ще в юності. По закінченню школи поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його і переїхала навчатися в Московський літературний інститут імені Максима Горького, який закінчила з відзнакою у 1956 році. Її дипломною роботою була перша збірка «Проміння землі» (1957), високо оцінена рецензентами. Вона засвідчила потужний образний потенціал молодої авторки, про який Василь Симоненко невдовзі скаже : «Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і і хороший смак». Ці риси притаманні і наступним книжкам авторки: «Вітрила» (1958), «Мандрівка серця» (1961), вони стали найосновнішою ознакою індивідуального стилю Ліни Костенко, які вона дбайливо оберігатиме упродовж усього творчого життя.

Повернувшись в Україну, працювала на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка сценаристом, написала кілька кіносценаріїв (у тому числі «Дорогою вітрів» та «Перевірте свої годинники»; останній відзначений премією на республіканському конкурсі), перекладачем, входила до складу редакційної колегії журналу «Дніпро».
У 1962 році через ідеологічну цензуру збірку «Зоряний інтеграл» не було надруковано. Така сама доля спіткала іншу не видану збірку «Княжа доба» (вже 1972 року).
Ім’я поетеси зникло навіть зі сторінок періодики. Але за час вимушеного мовчання вона все одно продовжувала писати «в шухляду», і вірила, що її твори люди таки прочитають:

   Настане день, обтяжений плодами.

    Не страшно їм ні слави, ні хули.

    Мої суцвіття, биті холодами,

    ви добру зав’язь все-таки дали.

    І то нічого, що чигали круки,

    що проминуло так багато літ.

   З такого болю і  з такої муки

   Душа не створить бутафорський плід.

     Отже, запрошуємо Вас у світ Ліни Костенко.